Світовий ринок робототехніки очікує зростання з $27,73 млрд у 2021 році до $74,1 млрд у 2026 році. Це майже потроєння, що свідчить про безпрецедентні темпи розвитку галузі. Постає питання: як визначатиметься статус роботів у майбутньому?
У Іспанії суддя вперше надав спільну опіку над собакою розлученій парі, а нове законодавство визнає тварин живими істотами, а не об'єктами. Водночас, компанія Hyundai впровадила робота від Boston Dynamics для контролю безпеки на заводі Kia в Сеулі.
Сьогодні різниця між живою істотою та роботом очевидна. Але чи збережеться ця відмінність через 20 років? Імовірно, ні.
Активні перегони в розвитку робототехніки між країнами фактично почалися у 2017-2018 роках. У цей період було прийнято понад два десятки різних стратегій, зокрема міжнародними організаціями та окремими країнами. У 2017 році ЄС ухвалив Резолюцію “Норми цивільного права в робототехніці” з Хартією робототехніки та кодексом етичних норм, які охоплюють питання досліджень, прав інтелектуальної власності, стандартизації, безпеки, впровадження роботів у різні сфери життя, а також етичних принципів та відповідальності. Найбільше нас цікавить саме розділ про відповідальність.
У пункті 56 Резолюції уточнюється, що ступінь відповідальності за дії роботів має відповідати рівню їх автономності та дотриманню інструкцій. Чим вища здатність робота до навчання та автономності, тим більша відповідальність лягає на людину, яка його навчала. Важливо розрізняти навички, які робот здобув самостійно, та ті, які йому були надані. Поки що відповідальність лежить на людині, а не на роботі. Однак, у пункті 59 (f) порушується питання про можливість наділення роботів особливим правовим статусом у майбутньому.
Це означає, що найбільш просунуті автономні роботи можуть стати “електронними особами” і нести відповідальність за заподіяну ними шкоду, коли вони діють самостійно. Як показує Резолюція, роботи можуть стати суб’єктами права, подібно до тварин в Іспанії. Але питання, як це буде працювати на практиці, залишається відкритим.
Девід Гункель, американський академік і професор, у своїй книзі «Права роботів» обговорює соціальний статус роботів, які наразі перебувають у “сірій зоні” між речами та фізичними особами. Він стверджує, що особистість — це не лише людська категорія; роботи, як власність юридичних осіб, можуть претендувати на аналогічний статус.
Гункель пропонує розглядати роботів з точки зору того, як ми з ними взаємодіємо, а не лише з чим саме маємо справу. Питання полягає в тому, чи повинен соціальний і моральний статус залежати від певних критеріїв. Він ставить питання, чи не краще спочатку звертати увагу на значення суб’єкта для нас, а не на його природу, і діяти відповідально.
У 2019 році німецькі та голландські вчені провели дослідження, де учасники вирішували, чи пожертвувати суб’єктом (людина, людиноподібний робот, робот-машина) для порятунку групи незнайомців. Чим ближчий робот до людини, тим менше люди готові його пожертвувати. У складніших сценаріях учасники навіть віддавали перевагу роботу над пораненою людиною.
Схожий експеримент провела дослідниця Кейт Дарлінг. Учасникам роздали іграшкових динозаврів-роботів, які реагували на людські рухи. Після гри їх попросили знищити роботів, але майже всі відмовилися, що викликало негативні емоції у всіх присутніх.
Ці експерименти показують, що чим ближчий робот до живої істоти, тим більше емпатії він викликає, і люди наділяють його певним моральним статусом. Це не можна ігнорувати через швидкий розвиток робототехніки.
Хоча думки про надання роботам морального статусу різняться, ніхто не відкидає цю можливість повністю. Експерти все більше обговорюють це питання, розуміючи, що рішення треба знайти до того, як роботи стануть повноцінною частиною суспільства, інакше етичні труднощі будуть зростати.
